Метод проектів

Цей метод виник у другій половині ХІХ століття у сільськогосподарських школах США, а вже потім був перенесений до загальнооосвітньої школи. Американський педагог У.Х.Кілпатрик (учень Дж.Дьюї) вважав, що основу шкільних програм повинна складати дослідницька діяльність дитини, пов’язана з навколишньою діяльністю та побудована на основі її інтересів.

У.Х.Кілпатрик розрізняв 4 види проектів:

-         творчий (продуктивний);

-         споживчий;

-         проект вирішення проблеми;

-         проект-вправа.

Основне завдання проектів – озброєння дитини інструментарієм для вирішення проблем, пошуку та досліджень у життєвих ситуаціях.

   Цінність проектної системи навчання полягає в тому,  що вона орієнтує учнів на створення освітнього продукту, а не просте вивчення навчального матеріалу за темою.

 Школярі індивідуально або в групах протягом певного часу виконують пізнавальну, дослідну, конструкторську або іншу роботу за темою,  що задана. Їхнє завдання – отримати новий продукт, вирішити наукову технічну або якусь іншу проблему.

  Освітній проект – це форма організації занять, яка передбачає   комплексний характер діяльності усіх його учасників щодо отримання освітньої продукції за певний проміжок часу – від одного уроку до декількох місяців.

До організації проекту висуваються такі вимоги:

1.     Проект розробляється за ініціативи учнів. Тема проекту для усього класу  може бути одна, а шляхи її реалізації у кожній групі – різні. Можливе одночасне виконання учнями різних проектів.

2.      Проект є значущим для найближчого та опосередкованого оточення учнів – однокласників, їх батьків, знайомих.

3.     Робота за проектом є дослідницькою, моделює роботу у науковій лабораторії або іншій науково-дослідній установі.

4.     Проект завжди педагогічно значущий, тобто учні набувають знань,  будують стосунки, оволодівають необхідними способами мислення та дії.

5.     Проект повинен бути завчасно спланованим, сконструйованим, але разом з тим допускає гнучкість та зміни під час його виконання.

6.     Проект орієнтовано на вирішення конкретної проблеми, його результат має споживача. Цілі проекту обмежені рамками завдання,  що вирішується.

7.     Проект повинен бути реалістичним, орієнтованим на ресурси, які має у своєму розпорядження заклад освіти.

Тематика освітніх проектів може бути різноманітною:

-         експериментальне вивчення та використання природних явищ (дощ, зміни температури, повітря тощо);

-         дослідження технічних процесів (очистка вихлопних газів);

-         дослідження електричної конструкції з параметрами, що задані (наприклад, складання засобів сигналізації);

-         створення  теоретичних моделей, фантастичних і соціальних розробок;

-         конструювання об’єктів з параметрами, що задано;

-         літературні, культурні та інші теми.

Освітній проект має структурну основу, яка відображається у його положення або програмі:

1.     Назва проекту.

2.     Цитата, лозунг або інша форма представлення проекту.

3.     Загальна характеристика проекту.

4.     Ідея проекту.

5.     Цілі завдання проекту.

6.      Учасники проекту.

7.     Умов реєстрації у проекті.

8.     Терміни реалізації проекту.

9.     Етапи проведення проекту.

10.           Умови участі у проекті (організаційні, технічні тощо).

11.           Особливості проведення проекту, види діяльності його учасників.

12.           Форми взаємодії організаторів проекту, види діяльності його учасниками та іншими суб’єктами.

13.           Критерії оцінки робіт окремих учасників та усього проекту.

14.           Діагностична та оцінююча групи.

15.           Результати проекту, їхня оцінка. Стимулювання учасників проекту (призи і нагороди).

16.           Можливе продовження та розвиток проекту.

17.           Автори, координатори, адміністратори, організатори проекту.

Назва, кількість, послідовність, зміст та стиль структурних елементів проекту формулюються на основі конкретних цілей і завдань.

Стиль положення про проект може відповідати його основній меті.

Евристичне "занурення”. Ідея організації цієї системи занять спирається на вчення вітчизняного фізіолога О.О.Ухтомського про домінантну як головний принцип роботи нервових центрів та організації поведінки людини.

Класно-урочна система завдяки розкладу навчальних занять, що нагадує "клаптикову” ковдру, різко змінює і збиває (зміщує) освітні домінанти у школярів протягом дня і тижня, порушує природні процеси пізнання. Для того, щоб зберегти освітню домінантну, необхідні концентрація і цілісність навчального процесу. Етапи навчальної діяльності при цьому спираються на річні, тижневі, індивідуальні ритми життєдіяльності людини та їхні сполучення. Завдяки інертності, тобто схильності повторюватися та підтримуватися, домінантна виступає як основа інтелектуальної активності та емоційного стану учня.

Форми навчальних занять, що забезпечує збереження освітньої домінанти протягом декількох днів шляхом організації пізнання учнями різноманітних освітніх об’єктів за допомогою евристичних методів, отримала в педагогіці «евристичне "занурення”».

Збереження загальнопредметної домінанти дозволяє успішно вирішувати багато різних освітніх завдань, що досить складно зробити у звичайній класно-урочній системі:

-         цілісно та поглиблено опрацювати поставлену проблему;

-         всебічно з позицій різних наук дослідити об’єкт, що вивчається;

-         розкрити зміст природничого, історичного або культурного явища;

-         забезпечити розуміння учнями теми тощо.

Евристичне "занурення” включає в себе навчальні ситуації, які послідовно наближають учнів до створення місткого освітнього продукту. Учні занурюються в певну історичну епоху або подію, у творчість письменника або країну, у фізичну теорію або географічне поняття. За допомогою методів різних наук учні осягають універсальну загальнопредметну сутність об’єкта, що вивчається.

Головна мета евристичного "занурення” – організація діяльності учнів не тільки з вивчення нового, а й реалізації індивідуальних творчих здібностей, створення власної системи знань з теми, що вивчається.

Навчальний процес за методом евристичного "занурення” будується таким чином, щоб освітня домінанта зберігалася декілька днів. Наприклад, 25 уроків з предмета, на вивчення якого за робочим навчальним планом та програмою протягом навчального року відводиться досить кількість навчальних годин, проводяться протягом 5 днів. Усього за рік відбувається 4-5 таких "занурень”, до 100 навчальних годин. Щодня під час "занурення” проводиться 4-5 уроків, між якими відбувається 1-2 заняття, які не мають основної домінанти, наприклад: фізкультура, живопис, музика. Тривалість уроку 30 хвилин, домашні завдання відсутні.  Кожні з 5 днів "занурення” відрізняються один від одного за змістом і формою. Відрізняються ці заняття і протягом одного дня.

У системі евристичного "занурення” можуть працювати учнівські кафедри, у тому числі й різновікові. Учні приходять до вчителя, планують свою роботу щодо вивчення предмета, готують досліди та демонстрації для уроків, вчаться виступати у ролі вчителя.

До особливостей занять, що проводяться за методом евристичного "занурення”, належать:

-         чергування раціонально-емоційних уроків;

-         різноманітність форм уроків за умови єдності змісту;

-         наявність "різниці потенціалів” учнів;

-         систематизація і структурування знань;

-         спільне планування роботи вчителем та учнем;

-         різноманітність форм у системі оцінок.

Система евристичних занять на основі методу евристичного "занурення” реалізується або протягом декількох днів, або протягом усього навчального року. Можливе також чергування звичайних уроків із "зануреннями”. Наприклад, на початку кожної чверті проводиться декілька евристичних "занурень”, потім проводяться звичайні уроки, а наприкінці навчальної чверті (семестру) проводиться захист творчих робіт учнів.