Взаємонавчання учнів:
Метод Рівіна
Закон О.Рівіна: учень засвоює швидко і якісно лише те, що одразу ж після отримання нової інформації застосовує на ділі або передає іншим: дізнався про щось – тут же розкажи, поясни іншому, застосуй на практиці.
Словом, учень застосовує й розповідає іншим доти, доки сам досконало не оволодіє новим знанням або вмінням.
О.Рівін вводить поабзацне опрацювання кожної статті, кожного тексту (параграфа). При цьому всі учні працюють не з одним і тим же матеріалом, а в кожного своя стаття (свій параграф). Іноді одночасно вони вивчають стільки різних тем (статей), скільки в групі учнів.
Як же в такому разі учні працюють одне з одним? Методика, яку запропонував О.Рівін, є водночас найпростішою й найскладнішою. Найпростішою, тому що кожен учень, опрацьовуючи свою статтю (текст), складає простий план. Складність полягає в тому, що учень опрацьовує статтю (текст) не сам і не просто в парі, а працюючи з учнями по черзі. Якщо перший абзац (приблизно 5-12 рядків) він опрацьовує з одним учнем, то другий абзац (приблизно такого самого обсягу) він уже студіює з іншим, третій – з третім і так далі. В чому полягає робота з першим партнером? Хтось із учнів пари (будь-якої) читає перший абзац тексту, і потім обоє приступають до його аналізу: про що йдеться в цьому абзаці? Який заголовок ти пропонуєш? Чому ти вважаєш, що цей заголовок виражає зміст абзацу? Чи не можна дати точніший заголовок? Учні під час обговорення заголовка іноді по кілька разів перечитують текст, сперечаються, відкидають один заголовок і пишуть інший, шліфують словесне формування заголовка. Час від часу виникає напружений розумовий двобій. Під час першої зустрічі учні опрацьовують тільки один перший абзац, записують одне одному узгоджений під час першого обговорення заголовок, і потім пара розпадається, кожен знаходить собі нового партнера.
Як відбувається робота з іншим партнером? Спершу обмінюються зошитами, запитують: „Слухати чи розповідати?” Якщо партнер відповідає: „Слухати, то, наприклад, я як учасник занять маю покласти статтю (книжку) посередині й розповісти те, що опрацював з першим партнером. Якщо щось забув, можна відтворити необхідне зразу ж за книжкою. Потім я запитую: „Запитання є?” Якщо немає, то хтось із нас читає вголос наступний абзац. Обговорюємо, підбираємо найадекватніший заголовок, і якщо я погоджуюся, то мій сусід записує цей заголовок у мій зошит. Після цього переходимо до такої самої роботи з текстом партнера. Закінчивши роботу над черговим (другим) абзацом, розходимось і вступаємо в роботу з третім партнером. Обмінюємося зошитами, з’ясовуємо, хто розповідає, а хто слухає виклад змісту вже опрацьованих абзаців (частин) своєї статті, далі – підшукуємо й обговорюємо заголовки (пункту плану),записуємо в зошит власника теми, а потім працюємо з текстом напарника, сигналізуємо про закінчення роботи в цій парі, переходимо і працюємо з новим партнером.
Методика співробітництва в кожній парі
1. Виклад того, що було опрацьовано з попередніми товаришами (звичайно, без першого учня, з яким починав заняття).
2. Читання й обговорення наступного абзацу (частини тексту, що являє собою щось логічне ціле, закінчене, що не перевищує 11-12 рядків).
3. Вироблення формулювання запитання, заголовка (пункту плану або тези), адекватних змістові опрацьованого абзацу.
4. Запис запитання (заголовка або тези) в зошит господаря теми. Записують тільки те, з чим погоджується ведучий теми. Найбажанішим є план у вигляді називних речень. Якщо складається план у вигляді запитань, то при цьому зникає необхідність напруженої суперечки, обговорення. Запитання формулювати легше, ніж називні речення-заголовки. Формулювання у вигляді розгорнутих речень (тез) мало себе виправдовують, оскільки вони зазвичай виявляться громіздкими, а їх запис забирає багато часу.
Таку методику можна успішно застосовувати вже наприкінці (з четвертої чверті) 2-го класу. Тим успішною буде робота за методикою О.Рівіна з учнями 3-го класу. Особливість цієї методики полягає в тому, що її досить ефективно можуть використовувати учні 9-10 –х класів і навіть студенти ВНЗ під час вивчення майже всіх наук: історії, суспільствознавства, фізики, хімії, біології, психології, філософії, політекономії, математики тощо.
У класі зазвичай одну й тут саму тему беруть не один, а двоє-троє учнів. Як працюють учні один з одним, якщо в них одна й та сама тема? У такому разі вони починають з того, що звіряють свої плани, з’ясовують причини розходжень у формулюваннях заголовків, уточнюють своє розуміння тексту з розумінням товариша, напарника, потім опрацьовують спільно вже не по одному абзацу, а по два, називають їх і записують один одному в зошит.
Особливе значення має під час опрацювання тексту (статті) остання зустріч. Якщо я, наприклад, учень 5-го класу і з ботаніки на колективних заняттях опрацьовую тему „Поширення плодів і насіння”, то під час останньої зустрічі я викладаю зміст усієї статті, відповідаю на всі запитання товариша і підручника, якщо є з теми практичне заняття, то разом з партнером його виконую. Опрацювавши разом останній абзац, учень повідомляє черговому диспетчеру і вчителю про закінчення своєї роботи. Тепер учень з даної теми готовий виступати в малій або великій групі, а може здати її як залік учителю або комусь із старших учнів, Є й інші варіанти як звіту з теми, так і залучення учня до навчання інших учнів цієї теми.
Методика О.Рівіна розрахована на перехід від групового способу навчання (ГСН) до колективного (КСН)
Методичні прийоми, використовувані
на колективних навчальних заняттях
Колективна навчальна робота принципово відрізняється від групової й просто парної роботи. Під час колективних занять кожен учень по черзі працює з кожним. Звідси природно випливає, що методика не може бути однаковою для всіх, як це буває під час групової роботи, коли вчитель однаково для всіх викладає новий матеріал, а під час опитування звертається з одним і тим самим запитанням до всього класу.
Методика вивчення навчальних предметів має бути настільки гнучкою, щоб кожному учневі давати можливість найшвидшого і водночас всебічного розвитку.
Запровадження колективних навчальних занять ламає чавунний, непохитний порядок і створює для кожного учня можливість просуватись у вивченні навчального матеріалу своїм, особливим темпом, таким, щоб засвоєння програмного матеріалу було якісним.
Колективні навчальні заняття необхідно ввести в шкільну практику. Педагоги цей момент називають „запуском”. Почнемо із „запуску”.
Варіанти „запуску” КСН
Учитель поза уроком ознайомлює з методикою О.Рівіна або з роботою за картками спочатку одного учня, пояснює йому, як він працюватиме зі своїми напарником.
Перший учень працює з другим учнем відповідно до вказівок учителя й під його безпосереднім наглядом. У цей час учитель починає готувати третього учня.
Упродовж кількох днів готуються ще 12-15 учнів. Коли число підготовлених учнів стає більше половини учнів у класі, колективну роботу на уроці з усім класом можна починати.
Кожне завдання (абзац тексту) детально вивчають і обговорюють у парі, що дає змогу якісно засвоїти матеріал. У процесі роботи матеріал неодноразово відновлюють і переказують. Це забезпечує засвоєння нових термінів (слів і словосполучень) розвиває навички та вміння грамотного й контактного викладу своїх думок.
Отже, в результаті учень може виступити перед малою групою або відтворити текст (шлях розв’язку) і відповісти на запитання вчителя, або виступити перед класом.
Переваги видів роботи, що базується на зоровій рецепції, виявляються й у тому, що учень працює в зручному для нього темпі й при цьому стільки разів стикається з лексичною одиницею, скільки необхідно для її засвоєння.
Однією з переваг КСН є вивільнення вчителя від значної частки фронтальної роботи з класом і, відповідно, збільшення часу для індивідуальної допомоги учням. При цьому вчитель веде екран обліку роботи учнів, застосовує маршрутні карти, різноманітні форми контролю: самоконтроль, взаємний контроль, контроль учителя. Алгоритм роботи за темою та аркуші для обліку, де ставлять оцінки за ту чи іншу роботу, учні отримують на уроці.
